Львівський вокзал

Саме львівський вокзал став першим на території України.

У 1861 році Львів став першим містом України, у яке була прокладена залізниця.

Коли Віденське акціонерне товариство імені Карла Людвіга, що займалося прокладанням та експлуатацією залізниць у Австро-Угорській імперії, прокладало колію, виникло питання місця розміщення вокзалу станції Львів.

Товариство оголосило конкурс, на який було представлено три варіанти:

• пустити колію через Байки, далі — віадук через сучасну вулицю Стрийську і на місці сучасного Стрийського парку — вокзал;
• пустити колію на Підзамче і організувати там головний вокзал Львова;
• розташувати вокзал на його теперішньому місті. 

Третій варіант переміг. Це був проект Юліана Захаревича, відомого львівського архітектора.

Вокзал відкрили разом із залізницею, тобто 4 листопада 1861 року. Цей день вважається початком історії залізниць в Україні.

Преса так писала про нього:

  "... що стосується головного будинку, то це - одна з найкращих споруд в Європі. Довжина його 70 сажнів, а ширина - 10 сажнів... (австрійський сажень дорівнював 1,8965м). В майбутньому він служитиме відправним пунктом для чотирьох залізниць: зі Львова до Кракова, до Чернівців, до Бродів і до Томашова, яких загальна довжина становитиме 110 миль".

Процитуємо "Gazetu Lwowska": "Після довгого очікування наближається радісний день, від якого починається і в нас регулярний рух на залізниці ім. Карла Людвіга. Вона безпосередньо з'єднає Львів з цілою мережею європейських залізниць. За допомогою залізничних шляхів Східна Галичина поєднається з цивілізованою Європою... утворить шлях, що проляже від східних кордонів Австрії аж до узбережжя Адріатичного моря. Столиця краю, як і взагалі Галичина, відтепер матимуть допуск до збільшення активності промислу і полегшеної торгівлі".

Історія створення

Коли на початку ХХ століття з'ясувалося, що старий вокзал не здатний забезпечити потрібний пасажиропотік якісним обслуговуванням, вирішили будувати нову споруду.

Вокзал, який зараз є головними львівськими дверима у світ, спорудили за два роки (досить швидко!) і урочисто відкрили 26 березня 1904 року. На той час це був один з найбільших та найзручніших вокзалів Європи.

До справи підійшли серйозно: серед львів'ян провели референдум, де саме потрібно розмістити новий вокзал. Серед запропонованих місць були і центр міста, і ріг теперішніх вул. С.Бандери і вул. О.Невського, і верхня частина Єзуїтського саду (парк поруч з університетом). Місце, на якому зупинились, було обрано не в останню чергу через відносну дешевизну ціни на земельну ділянку.

Провели й тендер проектів. Над проектом-переможцем працювали архітектори Купріянов, Садловський і Заріцький. Скульптурне оформлення головного порталу виконали знані львівські скульптори Петро Війтович (саме він створив алегорії Львова та залізниці, що тримають картуш з гербом міста) і Антоні Попель (його фігури "Торгівля" і "Промисловість" розміщені в нішах поруч з головним входом), а основні будівельні роботи – широковідома фірма професора Івана Левицького. Дах проектували чеські майстри.

Довжина львівського двірця - 150 м. Споруда раніше була одноповерхова, в стилі віденської сецесії. Це вже пізніші перебудови після руїни Другої світової внесли свої корективи в чистоту стиля.

Зліва розміщалися господарські приміщення і багажне відділення, праворуч пізніше звели пошту. Фасад було помальовано на біле, купол і браму - на зелене.

В його спорудженні використали найкращі досягнення початку ХХ століття: електричне освітлення і вентиляція, центральне опалення, перші в Україні електричні ліфти та матричні годинники. Це при тому, що у місті, на момент відкриття вокзалу, працювала лише одна малопотужна електростанція. Однією з інженерних дивовиж було ажурне перекриття перонів, яке завдяки нанесеній на нього емульсії світилося уночі. Вхід на вокзал був платним. Польський путівник тих часів писав: «Якщо хочете побачити чудо, поїдьте у Львів і подивіться на залізничний вокзал»

Будівля Львівського вокзалу є масивною та величною.

Центральна частина - це великий вестибюль, на фасаді оздоблений аркою з великим світловим прорізом, що був заповнений художньо шліфованим склом з металевими рамами. Брама входу була виконана з кутого заліза за ескізами Садловського, формою та зеленим забарвленням стилізувала стеблини, що, власне, притаманне біонічним формам модерну , колонами та скульптурним декором. Увінчує вестибюль металевий купол.

Праворуч розташовувався вхід до пошти, телеграфу і телефону. Ліворуч - спочатку газетний кіоск, далі тютюнова крамничка. Далі - вестибюль, прикрашений фресками з історії розвитку транспорту, вітражем "Архангел Михаїл" та ліпними орнаментами.

Західна та східна частини фасаду це зали очікування, які були виконані за єдиним модулем у відповідності з пропорціями архітектури та гармонізовані у тональній гамі. На жаль, іентер»єри вокзалу не збереглися.

Частину перонів покриває металевий дебаркадер. Авторами дебаркадеру є В.Садловський та інженер Е. Зеленєвський.

 Саме дебаркадер львівського вокзалу є прикладом єдності інженерної та художньої думки. Це велике двопрогонову склеписте перекриття зі сталі та скла. Ідею нового дебаркадеру до старого вокзалу висунув ще у 1895 році Юліан Захаревич.

Естетична трактовка оголеної конструкції захоплювала сучасників: її називали павутиною, розтягнутою на стеблинах, що виросли з бетону, і вважали втіленням елегантності та ефірної легкості. Стилізовані лінії дебаркадеру продовжували у загальних формах і орнаментні перонні об'єкти, виконані за проектами Захаревича: металеві огорожі, кіоски, рослиноподібні стояки годинників, покажчики руху поїздів.

Під час Першої Світової Війни вокзал отримав значні пошкодження, його відбудували лише в 1923 році.

Значно вокзал постраждав і під час бомбардувань Другої Світової.

Під час відновлення споруди в 1930 році двірець підріс на один поверх - а за 9 років, в перший день війни, 1 вересня, бомби знову поцілили у вокзал. В 1941 році від бомбардувань сильно постраждав дебаркадер. Після війни споруда була в такому жахливому стані, що йшли розмови навіть про зведення нового вокзалу.

Він був повністю відбудований лише у 1946 році.

Починаючи з цього року і закінчуючи 1951, пасажирські зали були перебудовані у стилі сталінського ампіру.

за матеріалами з інтернету, автор Ходак Л.М.