Львівська політехніка

Головний корпус Національного університету "Львівська політехніка" побудований у 1873–1877 рр. за проектом архітектора Юліана Октавіана Захарієвича (Julian Oktawian Zachariewicz) в еклектиці (історизмі) з мотивами неокласицизму та пізнього італійського неоренесансу.

Історія

Головний корпус Національного університету "Львівська політехніка" (вул. Бандери, 12) побудований у 1873–1877 рр. за проектом архітектора Юліана Октавіана Захарієвича (Julian Oktawian Zachariewicz) в еклектиці (історизмі) з мотивами неокласицизму та пізнього італійського неоренесансу.

Головний фасад будівлі вирішений з врахуванням пропорційного групування основних архітектурних об'ємів. Симетричні бічні крила будинку об'єднані в центрі фасаду монументальним портиком корінфського ордеру. Аттик оздоблює скульптурна група, що символізує Інженерну науку, Архітектуру і Механіку (авторство Леонардо Марконі (LeonardoMarkoni)), під якою поміщений латинський девіз "Litteris et Artibus" (дослівно – "Знанням і вмінням").

На особливу увагу заслуговує актовий зал на другому поверсі, оздоблений подвійними тричетвертевими колонами корінфського ордеру, каріатидами та кесонованою стелею та фризом, оздобленим циклом з 11 картин, виконаних художниками Л. Деляво, В. Тетрамаєром, В. Лодзинським К. Желяховським, С. Стажинським та іншими за ескізами Яна Матейка. Увагу привертає також зала колишньої бібліотеки, де збереглася дерев׳яна стеля з імітацією інтарсії та велика різьблена шафа в стилі фламандського ренесансу (авторства скульпторів Леонардо Марконі та Тадеуша Сокульського (Tadeusz Sokulski)).

Інтер’єри актової зали  Львівської політехніки

Львівська політехніка – одна з найдавніших академічних технічних шкіл Європи. Історія виникнення цього навчального закладу почалася з заснування трикласної реальної школи (1817 р.); через 20 років її статус виріс до рівня Реально-торгової академії. Після переведення з університету кафедри будівництва, на її базі була створена Львівська технічна академія, одна з найстарших політехнік у Європі і перша в Україні.

Відкриття Львівської політехніки, яка тоді називалася "Цісарсько-королівською Технічною академією" відбулося 4 листопада 1844 р.

В 1872 р. австрійський уряд прийняв ухвалу про будівництво нового будинку для Технічної академії на місці колишніх садів графині Фредро. 12 квітня цього ж року львівський магістрат затвердив дозвіл на будівництво будинку академії. Проект будівлі в кінці 1872 р. виконав архітектор Юліан Октавіан Захарієвич (Julian Oktawian Zachariewicz). Будівельні роботи 1873–1877 рр. під керуванням Альфреда Захарієвича (Alfred Zachariewicz) провели за державні кошти представники так званого "Будівельного банку", архітектори Зигмунт Кендзерський (Zygmunt Kęndzierski), Альфред Камєнобродський (Alfred Kamienobrodzki) та А. Гауфф (A. Gauff).

   Будівництво було завершено 1 жовтня 1877 р. Академія отримала назву Політехнічної школи. В 1903–1905 рр. бічні фасади будинку отримали асиметричне композиційне вирішення. Тоді з боку північного фасаду добудовано два ризаліти. Під час Першої світової війни будинок слугував як військовий шпиталь для австрійської армії. Тоді для опалення будинку було спалено майже все дерев'яне обладнання аудиторій; втрачено внутрішній вистрій залів і музейні колекції.

   В листопаді 1918 р. тут знаходився головний шпиталь польського війська. Після закінчення війни відновлено фасади, влаштовано центральне опалення будинку. Коридори отримали дещо інший вигляд: в місцях біля сходів з метою протипожежної безпеки були встановлені перегородки з заскленими дверима. Ці та інші переробки привели до деякого затемнення інтер'єрів, зміни відбулися також і в функціональному використанні приміщень.

   Від 1921 р. навчальний заклад отримав назву Львівської політехніки. Під час Другої світової війни в будинку розміщувався німецький військовий госпіталь. В післявоєнні роки, через нестачу навчальних приміщень забудовано обидва внутрішні дворики, де влаштовано лабораторії. Через цю реконструкцію коридори першого поверху втратили природне освітлення, а з вікон верхніх поверхів відкрився непривабливий вид на рубероїдну покрівлю прибудов.

   В 1970-х рр. підлогу вхідного вестибюлю і сходи, що ведуть з першого на другий поверх вкрито гранітними плитами. Від 2000 р. політехніка отримала статус університету і відповідно нову назву – Національний універститет "Львівська політехніка". Сьогодні університет є одним з найбільших вузів України, в якому навчається понад 17 тисяч студентів.

Архітектура

  Будівля Львівської політехніки – відома пам'ятка архітектури кінця ХІХ ст. Будинок розташований в глибині ділянки, розташованої між сучасними вулицями Професорською, С. Бандери та Архітекторською; становить один з основних архітектурних акцентів вулиці С. Бандери. 

Будівля зведена в історизмі з мотивами неокласицизму та пізнього італійського неоренесансу. Побудована з цегли та каменю, триповерхова, з високим цокольним поверхом, складної форми в плані з двома симетрично розташованими внутрішніми подвір'ями. 

   Головний фасад з трьома активно виступними ризалітами, виконаний у строгих архітектурних формах неокласицизму. Основу композиції головного фасаду утворює центральний ризаліт потрактований у вигляді монументального неокласичного шестиколонного портика корінфського ордену висотою двох поверхів, завершеного високим аттиком, який прикрашений алегоричною скульптурною групою роботи Леонардо Марконі (Leonardo Markoni).

   Алегоричні фігури групи символізують Інженерну науку, Архітектуру та Механіку – три основні факультети, які існували тоді в політехніці. Аттик оздоблений латинським написом "Litteris et Artibus" (дослівно – "Знанням і вмінням"). На фризі під головним карнизом до 1919 був напис: "Franciscus Josephus, Austriae Imperator, A. D. 1877", ("Франц Йосиф, Імператор Австрії, Року Божого 1877").

   Фасади будинку чітко поділені на горизонтальні яруси. На противагу строгим неокласицистичним формам фасадівбудівлі інтер'єр виконаний у дусі неоренесансних парадних вирішень. Урочисте враження справляє обширний вестибуль, дзеркальне склепіння центральної частини якого підтримують два ряди подвійних колон тосканського ордену. Бічні частини вестибулю перекриті хрестовими склепіннями.

   В 1913 у вестибюлі поставлений зліва у ніші мармуровий бюст Юліана Октавіанa Захарієвичa (Julian Oktawian Zachariewicz) (скульптор Юліуш Белтовський (Juliusz Bełtowski), 1910 р.), справа від 1990-х рр. знаходиться пам'ятна стелла "Борцям за волю України", присвячена випускникам та викладачам Львівської політехніки, які віддали життя в роки німецької окупації та комуністичного режиму в боротьбі за волю України. На бронзовій плиті вилиті їх імена: Микола Шлаг, Петро Франко, Катерина Зарицька, Андрій П'ясецький, Андрій Ластовецький, Олекса Гасин.

По обидва боки стели вилиті з бронзи барельєфні портрети Степана Бандери та Романа Шухевича (автори Богдан Попович, Федір Василенко та Олег Лясковський), які навчалися у політехніці. З вестибулю дев'ять сходинок ведуть вгору, у просторий передсінок. 

   На другий поверх веде парадна сходова клітка з ліпними поруччями з балясин, прикрашеними декоративними ліхтарями. Згори сходову клітку освітлює скляний плафон поміщений у центрі дзеркального склепіння, прорізаного люнетами. З чотирьох сторін її оточують галереї, перекриті хрестовими склепіннями та відкриті у центральний простір арками з архівольтами, прикрашеними ліпним декором та скульптурними алегоричними горельєфами з цементу та гідравлічного вапна, які персоніфікують мистецтво та науку (скульптор Еміль Шредель (Emil Schrödl), півколонами іонічного ордеру, огородженнями з балясин.

   Поліхромні розписи склепінь сходової клітки та вестибулю імітують так звані гротески, виконані братами Маврицієм та Ейсіка Флеками (Maurycy i Eisig Fleck) за ескізами Юліана Октавіана Захарієвича.

   На другому поверсі знаходиться велика актова зала, одне з найгарніших приміщень політехніки. Висота зали дорівнює двом поверхам, по ширині займає весь центральний ризаліт будинку. Стіни зали поділені на поля, які в 1884 р. розписав імітуючи мармурове облицювання, художник Іван Долинський. По периметру стіни почленовані подвійними тричетвертевими колонами корінфського ордеру, які несуть розвинутий антаблемент з консольним карнизом. Над антаблементом по вертикальній осі колон попарно поміщені кам’яні каріатиди на постаментах, які підтримують карниз позолоченого та поливаного майолікою касетованого склепіння стелі, декорованого розетами. Каріатиди поділяють верхній ярус зали на одинадцять полів, які прикрашають декоративні панно під загальною назвою "Тріумф прогресу", що представляють цикл сцен головних моментів розвитку людської цивілізації: 1) Створення людини; 2) Відповідальність людини за долю землі; 3) Боже надхнення; 4) Вади людства; 5) Примарний тріумф сатани; 6) Пресвята Богородиця втішає тих, хто приходить до неї; 7) Поезія, Музика, Історія; 8) Скульптура, Живопис та Архітектура; 9) Винахід залізниці та парової машини; 10) Винахід телеграфу (перший телеграфний кабель між Європою і Америкою, який прокладений в 1865–1874 рр. по дну Атлантичного океану); 11) Суецький канал (будівництво каналу здійснено у 1859–1869 рр.).

   Проект панно та ескізи, виконані на картонах, (зберігаються у Львівській картинній галереї) виконав у властивій для академізму ХІХ ст. художник Ян Матейко (Jan Matejko) на замовлення імператора Йосифа ІІ (Józef II) під час своїх відвідин політехніки 13 вересня 1880 р., розписи створені в 1887–1891 рр. викладачами та учнями Краківської школи мистецтв, серед яких були Ю. Унержицький (J. Unierzycki), Т. Лісевич (T. Lisiewicz), К. Лускіна (K. Luskina), К. Желяховський (K. Żelachowski), С. Стражинський (S. Strażyński), В. Тетрамаєр (W. Tetramajer), Л. Деляво (L. Delawo), В. Водзиновський (W. Wodzynowski) та ін. Дверні прорізи зали оформлені десюдепортами у вигляді неоренесансних мініпорталів. Підлогу вкриває художній паркет.

    На початку сходових маршів, які ведуть на третій поверх симетрично розташовані дві парні алегоричні скульптури, які нагадують каріатиди актової зали (скульптор Еміль Шредель). Неподалік від актової зали в північній частині будинку розташована колишня бібліотека (кімн. № 214, тепер – Виставкова зала науково-технічної продукції університету).

   Проект інтер'єру зали виконав Юліан Октавіан Захарієвич, декоративне та скульптурне оздоблення – скульптор Тадеуш Сокульський (Tadeusz Sokulski) за ескізами Леонардо Марконі. Зала має дерев'яну стелю з різьбленими балками, між якими поміщено касетони, які прикрашені інтарсією, виконаною в техніці випалювання. Окрасою бібліотеки є різьблені дубові шафи, виконані в 1880 р. у формах фламандського ренесансу в майстерні Францішка Юзефа Вчеляка (Franciszek Józef Wczelak) та Юзефа Вчеляка (Józef Wczelak). Вони знаходяться вздовж внутрішньої південної стіни. Над ними розташована антресоль, на яку ведуть з обох боків двоє дерев'яних гвинтових сходів, вмонтованих в об'єм шаф. Завдяки традиційній технології, яка передбачає просочення дерев’яних деталей шаф натуральним воском, вони дотепер збереглися в доброму стані. В будинку є також музей історії політехніки.  Головний корпус політехніки оточує великий сквер, в якому стоїть арка-місток – перший в Галичині витвір з залізобетонних конструкцій (інж. Максиміліан Туллє (Maksymilian Thullie), будів. Францішек Загорський (Franciszek Zagórski), 1892 р.), який був побудований як експонат для Загальної крайової виставки 1894 р., що відбулася у Стрийському парку. Біля містка за часів ІІ Речі Посполитої було споруджено пам'ятник польським "орлятам". В сквері від сторони вул. Професорської також знаходиться пам'ятник викладачам та студентам, які загинули  в роки Другої світової війни (скульптори В. Попович, І. Хмiляр, 1976 р.).

Львівська політехніка.Фото поч. XXст.

Приклади будівель вирішених в стилі Історизму

Палац справедливості. Львів 1891 – 1895 рр.

Національний музей . Львів 1905р.

Головний корпус університету ім.. І.Франка 1877-1881 рр.

Креслення головного фасаду та деталей Львівської політехніки 1877р.

Варшавський  політехнічний  університет 

Варшавський  політехнічний  університет  відноситься до найбільших та найстаріших технічних ВНЗ Польщі,  історія його заснування сягає початку 19 століття.

На даний час – це  найкращий технічний навчальний заклад Польщі, де навчається понад 30 000 студентів. Про високі стандарти навчання,  науково-технічну базу, педагогічний  склад  свідчать найвищі позиції  ВНЗ в рейтингах  відомих польських видань.

Віденський Університет

Віденський університет - третій вищий навчальний заклад Центральної Європи з багаторічним досвідом у сфері освіти, також це найстаріший університет німецькомовного простору. У цього вузу багата і майже давня історія - він відомий, починаючи з 14 століття.

Історія Віденського Університету

У 1365 році  Віденський державний університет був створений герцогом Рудольфом IV і його братами - Альбрехтом III і Леопольдом III. Друга назва університету - Alma Mater Rudolphina, на честь його засновника, а серед студентів поширена неофіційна назва - Hauptuni (Хауптуні - Головний університет).

Саме у Віденському університеті вперше для отримання освіти були допущені жінки, спочатку на факультет філософії, а потім і на інші.

за матеріалами з інтернету, автор Бартко Юрій.